Впертий оптиміст з доброзичливою посмішкою – це про ніжинця Олександра Максимця. А ще – щирий патріот, активний учасник революції Гідності, волонтер. Зараз Олександр захищає нашу країну в лавах Збройних Сил України. А наприкінці липня молодший сержант Олександр Васильович нагородили Почесним нагрудним знаком ЗСУ від Головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного – «Золотим хрестом».
-Олександре, розкажіть, як отримали нагороду?
-Посеред ночі ротний підрозділу привіз нагороди на позиції мені та побратиму, який насправді зробив 70% роботи, але він не хоче, аби про нього згадували (в нього на це є свої вагомі причини). Якщо чесно, то ми були трохи здивовані, бо навіть і не знали, що наказ на нагородження був виписаний ще на початку липня.
За що отримав?… Розповісти правду – так багато хто не повірить. А приводити докази -значить, розкривати військову таємницю. Тому скажу загальними фразами: в ході одного бойового завдання, під час початку контрнаступу, вдало виконали роботу, а обставини склалися ще й так, що її вдалося трохи перевиконати, й таким чином ми знищили ті речі, які заважали майже всім на даному напрямку.
-Чи була так відзнака для Вас несподіванкою?
-Так. До цього ми робили схожу роботу, просто не за один день, так сказати. Та й не одні ми по всьому напрямку, тут кожен метр дається ціною золотого хреста.
Я був свідком воістину лицарських подвигів, на які ніхто не звертав уваги. Тому в щось надзвичайне свої дії не оцінював.
-Все-таки, які емоції відчули?..
– Якщо відверто, то хотів спати, тому чекав, доки оці всі прелюдії закінчаться, та лягти вже відпочити. Через декілька днів розповів батькам і друзям, а ті вже далі, так і дійшло до публікації в одному з новинних сайтів. Говорю з Вами суто з особистої поваги. А так ні з ким обговорювати цю подію не маю бажання.
А насправді не особливо хочеться говорити про нагороди.
Із-за двох факторів:
по-перше, це не дай собакам святе, аби в піску не викачали. Зараз багато людей в Ніжині демонструють дивну поведінку, коли будь-чиї дії вважають за обов’язок змішувати з багном, і це стало нормою міста, а ще більше – суспільство почало від цього отримувати задоволення. А відзнака від Залужного серед військових – то є непросто;
по-друге, це усвідомлення того, що ти зробив, що не зробив, що міг зробити і те, що ще попереду.
Не особливо приємні роздуми, романтики, скажу відверто, там немає.
Мозок взагалі намагається стерти це все.
Розумієте, ти там, де не хочеш бути, ти вбиваєш людей, тебе теж постійно хочуть вбити. А в цей час тобі телефонує, вибачте, довбень, який півжиття мріє відсидіти у в’язниці, але щось не виходить… Такий собі “мамкін бандит-бізнесмен”… І він пропонує послугу пригнати по УБД з Європи авто преміум-класу і переписати його “по домовленості” на нього. І за це від обіцяє 1000 доларів. А потім ображається, коли чує, що ти про нього думаєш. І таких, як ця людина, багато, і подібних ситуацій теж.
Але від негативних думок рятують волонтери. Не медійні поп-піарники, які фотографують кожен крок і знімають серіал в три сезони: ми після відпочинку тягнемо металобрухт з Європи за ваші гроші. Ми ремонтуємо металобрух, фарбуємо металобрухт, передаємо військовим гарно пофарбований металобрухт.
А ті, що кропіткою роботою знаходять речі, які, вважай, неможливо дістати.
Про їх роботу та підтримку можу говорити три доби і жодного разу не повторитись.
Наостанок хочеться побажати поважати один-одного та не реагувати на людей, які несуть негатив і розбрат.
Адже війна надовго… Років на два мінімум… Як би не хотілося обнадіювати, але це буде обман.
Ті, хто зараз тут, рано чи пізно потребуватимуть заміни, або поповнення. Тому всі, хто зараз купує собі інвалідність, чи волонтерські посвідчення, мають розуміти, що держава нині гостро потребує пілота-FPV, кулеметника, оператора БПЛА, водія бронемашин, а не фотографа, барбершопера, фітнес-тренера, баристи, чи продавця кросівок.
Виправданням є фраза: “А хто ж буде платити податки?”.. І вона смішна для тих, хто хоч трохи розуміє, що реально відбувається в країні.
Можливо, комусь мої слова не сподобаються, то вже вибачайте. Мене запитали – я висловив свою думку такою, яка вона є.
І – ще, будь ласка… Із фронту дуже хочеться повернутися в рідні міста, де нас чекають, де люди навчилися розуміти й підтримувати один-одного а не в розпусний “гадюшник”, де лідером суспільної думки є той, хто далі всіх вміє плюватися, болючіше за всіх клюватися та гучніше за всіх кричати, що менше від когось крав.
Ось така щира, без нотки фальші вийшла розмова. Та з Олександром і не могло інакше, адже кривити душею він не звик.
Вітаємо нашого захисника із заслуженою нагородою та зичимо якомога швидше повернутися додому з довгоочікуваною Перемогою!
Спілкувалася Валентина Пильник
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
