Україна – від дідів-прадідів була нацією хліборобів. Руки українців звикли до плуга та коси. І в ніякому разі – не до зброї. Таким був і Сергій Сиводід.
Вибравши одну із наймиролюбніших професій – медика, він і не думав, що колись доведеться братися за зброю. Із перших днів повномасштабного вторгнення «старшого брата» став до лав захисників нашої землі. Сергій Миколайович був військовим медиком. Багатьом бойовим побратимам допоміг, багатьох врятував від смерті та не зберіг себе…
Вража куля перервала життя нашого земляка у неповні 52 роки. Це сталося поблизу населеного пункту Кучерів Яр Донецької області.
10 жовтня Ніжинщина провела сина своїх батьків, сина України, який поліг на полі бою, в останню дорогу. Прощання із загиблим захисником відбулося о 10-00 у соборі Всіх Святих у Ніжині.
Кажуть, Герої не вмирають. Вони вмирають. Тілом, але не душею. І того дня душа Сергія Сиводіда обіймала крильми рідних, друзів, знайомих.
Плакали люди, плакало небо, незважаючи на ясну погоду. Поховали Сергія Миколайовича у рідному селі Кукшин.
Фото і текст Олександра Василенка
