Сорок п’ять років танцювальної феєрії “Носівчанки”

Минулої суботи  народний аматорський танцювальний колектив Носівського будинку культури  “Носівчанка”  великим святковим концертом відзначив своє творче сорокап’ятиріччя. Навіть тривала повітряна тривога й холодний дощ з пронизливим вітром за вікном не змогли зіпсувати святковий піднесений настрій всіх, хто того дня був присутнім на сцені чи в залі будинку культури. Адже кожен з номерів, а їх було майже тридцять, випромінював справжню феєрію танцю – яскраву, променисту, запальну й надзвичайно талановиту, які не могли залишити байдужими ні численних гостей та глядачів, ні самих виконавців…

Відшуміло свято на сцені й наразі колективі продовжує працювати у своєму звичному мистецькому ритмі – готуються до підкорення нових конкурсних висот, розучують нові хореографічні композиції та номери. Ми ж завітали на одну з репетицій “Носівчанки”, аби поговорити з її художнім керівником Юлією ІГНАТЕНКО про творчі здобутки колективу, почути, чим наразі живе колектив та які творчі завдання ставить перед собою.

Юліє Володимирівно, можливо, Ви знаєте якийсь секрет того, яким чином “Носівчанці” вдалося зберегти своє творче довголіття та популярність?

-Думаю, секрету тут немає ніякого, просто впродовж усього цього часу ним опікувалися ті, жив світом танцю, для кого цей колектив був і професією, і покликанням, і родиною, і улюбленим заняттям. Ще зовсім юною студенткою створивши його в далекому сімдесят восьмому, Людмила Іванівна Антонович опікувалася ним впродовж усього свого професійного життя. І його популярність якраз і є результатом її багаторічної копіткої й надзвичайно виснажливої творчої діяльності, за яку Людмилі Іванівні вдячні багато наших колег-культармійців та містян.У неї був особливий талант не просто запалювати інших своєю любов’ю до танцю, а й вміти якомога ширше розкрити художній, артистичний потенціал кожного, хто приходив у цей колектив, зробити таку неймовірно талановиту постановку, яка буде зачаровувати, вестиме за собою у незвичний та казковий світ хореографії, змушуватиме сміятися й плакати від побаченого на сцені симбіозу музики і рухів…

І хоч це був перший танцювальний колектив у мистецькому житті міста й навіть району, однак вперше “Носівчанка” ризикнула вибороти собі  звання народного аматорського тільки після двадцяти років сценічного життя. Зате з тих пір постійно його підтверджує. Загалом “Носівчанка” жила у моєму серці завжди. Свого часу тут виступала моя мама Ольга Федосіївна Ігнатенко, теж працівник культури, відтак можна вважати, що якоюсь мірою це також вплинуло на мій майбутній професійний вибір. Сьогодні у цьому колективі вже давно танцюють діти й навіть внуки учасників першого складу “Носівчанки”.

Юліє Володимирівно, чи не могли б Ви познайомити наших читачів з творчою “кухнею” “Носівчанки”. Це Ваш перший хореографічний колектив?

-Ні, до цього я вже займалася з дітками з Мрина, у тамтешньому будинку культури і зараз є дуже хороший і талановитий колектив “Лілея”, який наразі очолює Юлія Пампура. У Носівський будинок культури перейшла працювати трохи пізніше після того, як Людмила Іванівна перейшла на адміністративну роботу.

У складі нинішньої нашої “Носівчанки” займається понад сто дітей п’яти вікових груп, продовжує розповідати Юлія Володимирівна.

– Маємо в репертуарі близько тридцяти народних і сучасних хореографічних композицій. Його постійно оновлюємо, розучуємо нові номери, з якими постійно виступаємо на домашніх та виїзних концертах, беремо участь у різноманітних конкурсах та фестивалях. Крім того, ми дуже тісно співпрацюємо з нашими вокалістами, пісенними ансамблями та співочими колективами. Це непросто, але надзвичайно цікаво й видовищно. А з малюками зараз працює теж моя колишня учениця Анастасія Ткаліч, свого часу вона теж танцювала у “Носівчанці”. Навчання у нас безкоштовне, але для пошиття нових танцювальних костюмів фінансово залучаємо батьків. Потім діти виростають, а костюми залишаються їхнім наступникам.

На жаль фінансове питання завжди було й залишається для культури дуже болючим. Сценічні костюми завжди були  дорогим задоволенням, як, власне, і взуття. А як без них виходити на сцену? На 40-річчя колективу міська рада подарувала, було, нам грошовий сертифікат і за ці кошти ми тоді придбали для виступів чобітки та черевички. Мабуть, знаючи, що хорошого сценічного взуття багато не буває, вони й цього разу завітали до нас на ювілей з грошовим подарунком, який ми теж використаємо на реквізит.

Чи є такий такий виступ “Носівчанки”, який запам’ятався Вам найбільше?

-Знаєте, я вважаю кожен виступ своїх вихованців, кожен фестиваль та конкурс особливим. І хвилююся за них так само, а, може, навіть більше, ніж якби сама виходила на сцену. Я ж завжди поруч з ними, відчуваю прискорені ритми їхніх сповнених хвилюванням маленьких сердечок, бачу їхні очі, які проміняться радістю і щастям від вдалого виступу, від того, які їх приймає й аплодує зал, які приємні й щирі слова говорить впливове й компетентне журі. Я втішаю їх, коли їм здається, що виступили не на рівні своїх можливостей… Як тут виокремити якийсь один виступ – вони всі для мене пам’ятні. А ось наш підйом на Говерлу і справді був пам’ятним. Нам дозволили зробити це без гіда – тільки діти та батьки. Й це справді було незабутньо…

Ну що ж, тоді ще раз найщиріше вітаємо Вас та весь колектив “Носівчанки” за святом, зичимо, що він ще довго-довго радував усіх нас своїми яскравими й талановитими виступами. Натхнення усім вам, запалу та енергії, талановитих учнів та вдячних глядачів і шанувальників. Продовжуйте й далі крок за кроком, рік за роком, підніматися на свою омріяну мистецьку Говерлу, будьте для всіх нас справді народними,  нехай вам завжди щастить та вдається підкорювати усі найкрутіші мистецькі вершини..

-Дякую…

Розмову записала Катерина Гавриш

На знімках: Юлія ІГНАТЕНКО; яскрава танцювальна феєрія “Носівчанки”.

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь