Ім’я автора назвемо після Перемоги, а поки кілька годин з життя ТАМ…
Випадок. Стався в одному селі, там, де гаряче. Вітряна, але сонячна погода. Завдання – знайти батарею С300. Швидкість вітру – 8/10 мс. Відстань – під 50 км. Жодного засобу на ранок немає, хто може пролетіти цей шлях. Лелека не може. Решта засобів, вартістю під мільйон долларів від союзників, не можуть наловити супутників, або взагалі туди долетіти.
Знову смикають нас. Бо нас не жалко. Адже на озброєнні – китайській пінольот за 300 долларів, з вмонтованою гоупро камерою, який нам спаяв один радіомоделіст місцевий, обладнавши це все, нахабно, самопальною антеною аналогового зв’язку та антеною направленої дії. Дешеві фпв окуляри, такий самий пульт. Навчання – три дні на якихось пустирях. Затрати мінімальні. Як солдати, ми теж особливої цінності не маємо. Молодший сержант і солдат.
Подумаєш, великі втрати, зараз політика така, чи більше втрати ос, тим досвідченіше вважається командир. Як то кажуть в ЗСУ, всім на все все одно, а тим паче на таких, як ми. Тому чухаємо голови… Як виконати завдання, вберегти наш єдиний літачок, бо на інший знову треба буде клянчити гроші, час, доки зроблять новий, та і самим не особливо хочеться стати статистикою, що проводжають в останню путь піснею “Плине кача”. Адже засікти наш сигнал дуже просто. Дістати можемо лише з-під певного місця. Летіти через лінію, а там що наш, що кацапській реб просто лютує. А на додачу там все кішить фпв дронами, які постійно накладанням каналів врізаються нам у відео, що додає неабияких проблем.
Знаходимо одну висоту зі старими окопами і хоч якоюсь рослинність. Розгортаємось. Поряд неспокійно. Посадки живі і їх потроху опрацьовує ворог. Відразу видно – працює десь зоопарк, бо контрбатарейна боротьба відчутна, наші б’ють сімками, кацапи відповідають видно мстою і з рсзо. Пілот ховається в окоп, я ж лишаюсь на антенах. Копаю собі невеличкий окопчик десь по коліна, утрамбовою землю, аби вал був хоч десь см 50. Старого дурня, колишнього мєнта передпенсійного віку старшого сержанта, якого нам напарили як ” Камандіра”, аби не лазив під ногами в розташуванні і не фонив, так і не зміг умовити переміститися в окоп. Він на рибацькому кріслі сів на найвищому пагорбі, гордо взявши планшет з кропивою та діловито починає дивитися карту і роздивлятися в бінокль прильоти.
Логіка зрозуміла. Показати, що він старший за званням. Ну і на перспективу. Вибух впав, забив пальчик, ніжку, отримав камінчик по сідницям – все, герой госпіталь, тил, медаль, орден, офіцерське звання, щаслива пенсія. Всім на нього все одно, нехай сидить, аби тільки не швендяв під ногами . Підіймаємось у повітря за допомогою пристрою, що змайстрував наш пілот, аби робити підміну супутників. Бо в подібних зонах їх годі й чекати. Політ норм, перед нами палаюча земля, випалені поля. Далі – звичні ландшафти, всі знайомі посадки, дороги, яри, ліски. Вітер гонить норм, економимо батарею. Маршрут прямий. Особливо крутити не потрібно, тому іноді дивимось на каналах, що періодично врізаються нам у ефір, куди летять і що вражають наші та ворожі фпв дрони.
Тут жорстко давить реб, зникає то відео, то керування, але прориваємось. Все, під нами точка інтересу, навіть через курсову камеру бачимо, що поля, де мають бути с300 пусті, не видно навіть слідів. Знову тупа задача від інформаторів Фальстарт. Далі стає цікавіше: через велику відстань керування трохи слабшає, його починає давити реб.
Літачок заносить, ми летино на схід. Боковий вітер жере батарейку. Починають закрадатися нехороші думки. І ми ризикуємо втратити літачок через чергову тупу забаганку на кшталт “а може вони там були, а ви не встигли …”. Але Бог нас не забув і, видно, сам направив. У курсову камеру, по якій орієнтуюсь в польоті, де ми є і куди підводити антени, бачу диво. З тралів розвантажуються техніка. Тралів більше десяти, техніка ховається в сусідні посадки. Знижуємось, проходимо над ними на 200 м. Тепер головне – донести ці фото до нас. Знову реб, знову перебивання відео, на додачу ще й вітер назустріч.
Ще й старий пень прокинувся та почав вже комусь в штаб “браво” писати, що ми знайшли ледь не крейсер “москва”, але кординати дає постійно інші. Зняти окуляри, залишити антени, аби дати наганяй та забрати телефон – ти не можеш, але і дурна інфа, що піде в штаб, дескридитує нас, значно підпсувавши імідж. Пілот, хто управляє крилом, Рівень … адже в той політ його руками точно керував Бог. Іншого пояснення, як він дотягнув наше крило, немає. Ледь сіли… Літачок впав за 100 м. від нас. біжимо по полю. З посадок кричать, що там міни. Все одно… Там інфа про вивантаження колони броні. Батарея висаджена на 98%. Швидко зкачуємо фото, і не віримо своїм очам. В одній посадці – більше 30 одиниць техніки. Здебільшого бмп, але є і танки. Вантажівки, гармати Геацинти Б. БК в ящиках складено поспіхом накрито сітками.
Фото скидаємо, і нам відповідь: все гуд, але засобів для враження немає, тому ми знову винні, бо на точці інтересу с300 теж немає. Все, кінець зв’язк, ідіть в іншу точку, там потрібно відзняти лівий куток правого сараю, там він комусь видався підозрілим.
У нас легке обурення, але це не перший раз, коли не стріляють по цілям, бо оперативний офіцер – неправильна людина, а наступного дня буде правильна і засоби будуть. Тому всі падаємо на телефони, хто в ссо, хто в інші підрозділи, що залюбки вражають подібні цілі. Знаходимо … Але нам кажуть є лише дві ракети на хаймарс. Виберіть жирну пріорітетнішу ціль. А яка там ціль приорітетніша за іншу ?! танк … геацинти … БК … скупчення ббм … чи тягачі. Але знову Бог нас не полишив. Вдалині бачу, як якісь сонечкі, що проспали загоряння і гасять гіллям траву, якою швидко шириться воногонь, що роздмухує вітер.
І згадалась легенда про нежату ниву. Як під час князівських міжусобиць князі не змогли захистити селян, на яких напали кочівники і, пограбувавши їхні будинки, залишилися там спати, а коней пустили випасати на полях достиглої пшиниці. От селяни з трьох сторін запалили за вітром цю пшеницю, спаливши таким чином і свій урожай, і домівки, і ворога.
Пропонуємо в штаб вдарити в початок посадки та центр, обрунтовуючи це тим, що там скупчення легкої броні та вантажівок Хаймарсами якраз по зубам. А насправді – мотив запустити вогонь з вітряної сторони, аби полум’я швидко почало ширитися і димом заслплювало тих, хто намагатиметься бігти до техніки, аби врятувати її . Аби зазняти це шоу, в повітря підняти дозволяють те, що як кажуть, в народі “тримають на новий рік “. І все стає так, як задумалось.
Перша ракета лягає в центр посадки через 15 секунд, інша – на початок. Це трохи стримує екіпажі бігти до техніки, адже думають, що ще буде і третя. За цей час вогонь розгорівся, і густою сухою травою дістався до ящиків з БК. За 30 секунд вся посадка була охоплена вогнем, почали горіти колеса уралів і камазів. А далі… Далі неймовірної краси видовище. Детонація порохів, а потім БК. Як артелерийського, так і рсзо. Що розліталося і запалювало сусідні посадки, де, як виявилось, теж була схована ворожа техніка.
Тому Любіть Україну. Та пам’ятайте легенди рідного краю, адже навіть через тисячу років вони можуть повторитися…
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
