Преподобний Герман (до 205-річчя від дня народження)

 

 У далекому 1816 р. в повітовому містечку з поетичною назвою Ніжин, в багатодітній купецькій родині Івана Кліци народився хлопчик. Дід хлопчика був греком, уродженцем острова Кефалінія. Хрестили дитину в день св. Григорія Палами, тому й ім’я він отримав на його честь. Хлопчик ріс слабеньким, часто хворів. За пророцтвом монахині Ніжинського Введенського жіночого монастиря він повинен був стати молитвеником за весь їхній рід. Дитина з часом окріпла і настав час хлопчика навчати. Навчався, як і всі діти грецької общини, в Олександрівському грецькому училищі. Хист до навчання проявився в ньому доволі рано. Тому після закінчення училища Григорій продовжив навчання в Гімназії вищих наук князя Безбородька, а потім закінчив Московське комерційне училище (Московську практичну комерційну академію).
Григорій Кліца в 1830-х роках став доволі успішним купцем, їздив у комерційних справах багатьма ярмаркам, які проводились в той час в Російській імперії. Як і батько, Григорій займався торгівлею хутром. У 1835 р., повертаючись з ярмарку в м. Ірбіт, молодий купець несподівано провалився під лід на річці Волга. Здавалося, що загибель була неминуча, але доля підготувала молодику іншу стезю. Після порятунку Григорій дає обітницю стати ченцем. До того ж, і раніше молодому купцеві імпонувало чернече життя.
Через п’ять років Григорій Кліца став послушником у Глинській пустині неподалік Глухова, де виконував послух на монастирській пасіці. За два роки потому він стає письмоводителем монастиря. А ще через два роки Григорій переходить до відродженого Святогірського монастиря на Донеччині. Монастир розташований на високому крейдяному березі Сіверського Донця – на так званих Святих горах (зараз це територія однойменного національного природного парку). Крім споруд на поверхні, у цьому монастирі є ще й видовбані у товщі крейдяного берегу печери, які сформували окремий монастирський печерний Арсеніїв скит.
У Святогірському монастирі Григорій Кліца постригся у ченці й змінив світське ім’я на чернече – Герман. Під час служіння в монастирі чернець Герман займав різні посади: уставника, був ризничим монастиря. Після смерті ігумена у 1859 р., монастирська братія довіряє Германові долю монастиря й обирає його настоятелем. Згідно з легендою, він відмовлявся від цієї посади, але уві сні йому явилася Богородиця й сказала, що вона буде керувати монастирем, а він буде рушійною силою в її руках. Так чи інакше, в 1859 р. колишній ніжинський грек і купець стає настоятелем чернечої обителі. За два роки потому ігумена Германа висвятили на архімандрита. В 1863 р. він був призначений благочинним монастирів Харківської єпархії.
За час служіння настоятелем Святогірського монастиря архімандрит Герман розширяв його територію, побудував нові скити. Найбільш відомим серед них є Спасо-Святогірський скит, збудований на місці, де відбулася аварія царського поїзда в Борках. За це архімандрит Герман був нагороджений орденом Святої Анни І ступеня. Крім цієї нагороди, він також мав ордени Св. Володимира ІV ступеня, Св. Анни ІІ та ІІІ ступенів.
Упродовж усього життя, проведеного в монастирі, Герман відзначався аскетизмом і подвижництвом. Один із його знайомих, хроніст Святогірського монастиря, літератор А.Ф. Ковалевський так охарактеризував настоятеля обителі: «Сосредоточенный в себе и молчаливый, не чужд он был особенно дарований духовных, в нем проявлялась прозорливость … Часто случалось мне удивляться данному ему дару – примирять ссорящихся и враждующих между собою братий … и всегда достигал он желаемого мира. Полный бессеребреник своей жизни, то же полное нестяжание хранил он в отношении одежды– рясы и подрясники носил до полного их обветшания. Пищу вкушал всегда братскую, не имел особенного повара … да и вообще пищи употреблял очень мало, по-птичьи, более пробуя яства, чем их вкушая В служении был неутомним, не чувствуя ни усталости, ни нужды в отдыхе. Монах в полном значении этого слова, чистая жизнь и нестяжание личное, котрого были изумительны в наш многострастный и корыстолюбивый век».
Земне життя архімандрита Германа на 75 році закінчилося 13 квітня 1890 р. Протягом тридцяти років він керував Святогірським монастирем, віддавши загалом цій обителі п’ятдесят років. Невдовзі над його могилою біля входу у лікарняну церкву монастиря була збудована каплиця. Після революції над каплицею вчинили наругу працівники міліції, а у Свято-Успенському соборі влаштували кінотеатр. Пізніше на території монастиря був облаштований будинок відпочинку для працівників Донбасу. Прах архімандрита Германа був перепохований біля огорожі Охтирського скиту. В 1995 р. склеп було відновлено, а в 2000 р. за старими фотографіями був відроджений живописний портрет архімандрита.
В травні 2008 р. Синодом Української Православної Церкви Германа Святогірського було канонізовано й установлено день його поминання і прославлення – 11(24) вересня.
За матеріалами Ніжинський краєзнавчий музей ім. Івана Спаського, Тетяна Діденко, науковий співробітник відділу історії міста Ніжина НКМ ім. І. Спаського
  

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *