Носівському міському будинку культури (найкращий в області, один із кращих в Україні) – друге півстоліття. В його історію золотими літерами вписані імена директорів: Миколи Мольченка, Миколи Кузьменка та Людмили Антонович, справжніх ентузіастів і організаторів культури. Почесне місце займе і Вячеслав Ворошилов. Як і зайняли завідувачі відділів культури: Григорій Лозицький, Микола Карабець та Людмила Антонович. У обласній газеті «Комсомольський гарт» (70-ті роки) був опублікований мій матеріал «Через Україну їхня пісня лине» про знамените тріо у складі Миколи Кузьменка, Миколи Карабця та Михайла Марущенка (директора Держанівського сільського будинку культури), акомпаніатор Микола Костюк.
Від шкільного сценариста до директора, режисера і артиста
Сьогодні почесний обов’язок культармійців – нести в маси сценічне мистецтво – бездоганно виконує, створює нові цікаві проекти і сценарії директор, режисер і актор, голова ради директорів будинків культури області Вячеслав Миколайович Ворошилов (має дві вищі освіти, спеціальність – режисер).
У його офісі і методкабінеті – великі галереї нагород від районної до Всеукраїнської, які свідчать про високообдарованого творчого керівника і виконавця, що разом із колективом митців популяризує народну українську культуру, джерела народного мистецтва, вміє яскраво і змістовно втілити їх у життя, що забезпечує масштабний успіх у глядацьких залах.
А це кропітка праця, котру Вячеслав Миколайович започаткував ще школярем у рідній Боярці, що на Київщині, де на урочистих лінійках читав власні вірші. Проте після аварії на Чорнобильській АЕС, сім’я переїхала до Краснодарського краю, там мешкала рідня. Тут восьмикласник написав свій перший сценарій учнівського концерту з участю старшокласників, ще й запросив вокально-інструментальний ансамбль із палацу культури. У 18-річному віці Вячеслав став його художнім керівником. Разом з культосвітньою роботою займався суспільно-творчою. У районній газеті вів молодіжну сторінку «ХУтаROC», де вміщувалися його фейлетони та твори початківців, що забезпечувало популярність виданню.
У Києві був випусковим редактором дитячого міжнародного журналу «Пізнайко», створював ідею для кожного номера. Готував вистави для дітей з інвалідністю.
До культури Вячеслав Миколайович сповна долучився в Носівці, яка стала для нього щасливим причалом. А будинок культури – яскравим проявом його багатогранного таланту. У культурі, як кажуть, він майстер на всі руки, ще й господарник та «архітектор» компетентний (створив концептуальний проект «Носівка-місто моєї мрії»). Пише своєрідні сценарії концертів, робить їм незвичну режисуру, блискуче виконує сольні пісні, майстерно грає в інтермедіях і сценках. Як професіонал високого класу, кваліфіковано допомагає мистецьким колективам. Шість мають звання «народний аматорський»: оркестр духових інструментів (художній керівник Яна Іщук), хор (Микола Лазаренко), ансамблі: пісні «Полісяни» (Анастасія Семенець), української народної пісні «Горлиця» (Лариса Баклан), танцю «Носівчанка» (Юлія Ігнатенко та Анастасія Ткаліч), народна кіностудія «Колос» (Наталія Халімон).
Престижні фестивалі – заслужені нагороди
І в умовах війни їхні творчі доробки вагомі. Успішна цьогорічна участь у престижних: Всеукраїнському онлайн-конкурсі «Колядочка» («Полісяни» і «Горлиця»), Міжнародному фестивалі-конкурсі хореографічного мистецтва «Квітневі викрутаси» («Носівчанка»), у ХІІ-му двохтуровому онлайн-конкурсі «Україна єднає світ» (соліст Олександр Рянічев), І-му регіональному фестивалі народного танцю ім. Я.Смаля «Танець – це моє життя» м. Бобровиця («Носівчанка»), Всеукраїнському фестивалі-конкурсі «Крила мрій» м. Київ («Носівчанка», соло Олександри Собех), Всеукраїнському дистанційному багатожанровому фестивалі-конкурсі «Феєрія зірок» м. Хмельницький (соло Олександри Собех), Всеукраїнському відкритому фестивалі «Петрівські переспіви» м. Бобровиця («Полісяни», «Горлиця», «Носівчанка», директор і солістка Козарівського БК Катерина Чернявська), Міжнародному відкритому конкурсі – фестивалі мистецтв і талантів «Сяйво талантів» м. Київ («Носівчанка», танцювальне соло Олександри Собех). Учасники всіх виступів стали лауреатами в основному перших премій і зайняли такі ж місця. Це говорить про прекрасну творчу майстерність і таланти, що належно оцінило досвідчене журі високими балами.
Чотири роки тому Вячеслав Миколайович поставив перед собою мету: аби Носівський будинок культури увійшов у п’ятірку кращих в області, але увійшов у трійку, очоливши її. Це стало підставою для проведення на його базі Всеукраїнського семінару директорів обласних методичних центрів культури. Його учасники запозичили досвід колег і поділилися з ними своїм. А на добру згадку посадили алею «Миру і єднання» з декоративних хвойних культур з адресами. Ідеш – і перед тобою ніби зелена і квітуча Україна від професіоналів культури з усіх регіонів.
Кошти і речі для ЗСУ
У роки російсько-української війни робота творчого колективу будинку культури стала багатопрофільною. Аби зібрати якнайбільше коштів для ЗСУ, даємо стільки ж благодійних концертів, по декілька на день. Їх географія широка – на Носівщині і за її межами.
Костюмерка Ганна Безпала вже пошила понад сорок бронежилетів і стільки ж – розвантажувачів (подібних ним), багато білизни, декілька нош для поранених бійців. А ще своїми силами облаштували сховище на 70 місць, з перспективою розширення до ста, яке було захаращене. Винесли звідти понад тисячу цеглин, півтонни металобрухту, 14 тонн ґрунту, забетонували підлогу і сходи, замінили накриття над ним, побілили, відновили підземне світлове вікно, підвели світло, воду та встановили вентиляцію. Тепер на випадок тривоги треба бігти не у сховище, що в міській раді, а у своє.
Майстер культури та сувенірних годинників
– Ми будемо і надалі допомагати ЗСУ, а художній керівник хору (понад 50 років), Микола Вікторович Лазаренко, вокаліст та гітарист, (про якого колишній керівник хору Віктор Куклюк сказав: «Я радий, що хор у надійних руках»), несе військову службу (А соліст Віталій Харченко – у Національній гвардії). Миколу знають, як виконавця та відео оператора, учасники п’ятничних музично-поетичних вечорів у місцевому кафе «Волошка».
Його хобі – виготовляти сувенірні годинники. До речі, незвичайні, оскільки корпуси їх зроблені з вінілових платівок. В його колекції налічується понад півсотні таких диво-виробів. Незвичайні годинники є у носівчан, ніжинців, мешканців Чернігова та Луцька, навіть у поляків. Є і тематичні годинники, як-от «Червона калина» та «Пес Патрон». Микола Вікторович через соціальні мережі провів їх розіграш. Половина виручених від торгів коштів надійшла на рахунок ЗСУ. Годинники отримали переможниці інтернет-розіграшу – двоє жінок з України.
Я задоволений, що свого часу ми запросили на роботу у МБК випускника Ніжинського коледжу культури і мистецтв ім. Марії Заньковецької, молодого професіонала Миколу Лазаренка. Він став, як кажуть, моєю правою рукою. Сподіваюсь, що так і буде, – констатує Вячеслав Миколайович.
Танцює «Носівчанка», співають «Полісяни»
Людмила Іванівна Антонович, колишня завідувачка відділу культури і туризму, заслужений працівник культури України, як ніхто дбала про молоді кадри. Тісно співпрацювала з Ніжинським коледжем культури і мистецтв ім. Марії Заньковецької, запрошуючи його випускників на роботу у заклади культури Носівщини. Вона їх дбайливо опікала, підтримувала і допомагала реалізовувати творчі задуми.
Народний аматорський ансамбль танцю «Носівчанка» (45 років) – її дітище – пройшов великий, успішний творчий шлях. Він блискуче виступав на обласних, Всеукраїнських і зарубіжних сценах. Бо професійний рівень багаточисельного колективу досить високий. На всіх рівнях займав І-ІІ місця. У творчому колективі 4 підготовчі вікові групи. Тому і двоє художніх керівників: Юлія Ігнатенко та її учениця Анастасія Ткаліч, які навчають вже п’яте покоління «Носівчанки».
Старожилом МБК є ансамбль пісні «Полісяни» – правонаступник агітбригади «Факел» (70-ті роки минулого століття), художнім керівником і сценаристом був завідувач Яснозірковим сільським клубом, письменник Микола Адаменко, незмінний акомпаніатор Микола Костюк.
«Полісяни» до широких мас доносять задушевні українські народні, автентичні і популярні пісні відомих поетів та композиторів. Неодноразово побували з концертами і в глибинці Носівщини, і за її межами. Беруть активну участь у різних конкурсах і фестивалях, виборюючи призові місця. На нового художнього керівника Анастасію Семенець, випускницю Ніжинського фахового коледжу культури і мистецтв ім. М. Заньковецької та студентку факультету музичного мистецтва Ніжинського університету ім. М.В. Гоголя, «Полісяни» покладають надію, що вони піднімуться ще на вищий професійний рівень.
Високий політ «Горлиці»
Гордістю Вячеслава Миколайовича є і ансамбль української народної пісні «Горлиця», яку він відстояв і запросив у МБК. Художній керівник, гарний співак і акомпаніатор Лариса Степанівна Баклан, випускниця Ніжинського училища культури виправдала довіру своєю високою професійною майстерністю. Вона внесла свіжий струмінь у творчий колектив, створила інструментальну групу для музичного супроводу. Фахово формує репертуар, обробляючи пісні. І, здавалося б, стара пісня, а звучить по-новому. Серед них «Летіла зозуля», «Їхали хлопці, три запорожці», «Із-за гори кам’яної», «Гай зелененький», «Гарний козак, гарний».
«Горлиця» брала активну участь у багатьох престижних Всеукраїнських фестивалях та конкурсах, знімалася у передачах «Фольк-musіc» з ведучою Оксаною Пекун, «Країна пісень» (в краєзнавчому музеї архітектури та побуту «Пирогове»).
Словацький і чеський славіст Павел Шофарик писав: «Українці дуже багаті, може, найбагатші між усіма слов’янами, різнобарвними народними піснями. Вони не мудрують, складаючи свої пісні, пісні у них виростають самі, їх така кількість, якою не може похвалитися жоден народ у світі». Це наче і про «Горлицю» сказано, у репертуарі якої не один десяток пісень різної тематики. А солістка Раїса Іванівна Ляшко має солов’їний голос.
Українські народні пісні, виконувані без музичного супроводу (акапела), котрі в репертуарі «Горлиці», що може бути більш красивим і щирим? Вони стали душею колективу, а він – нею. «Горлиці» приходять на репетицію і концерти, як на свято, котре вони дарують людям.
Більша допомога влади – більші можливості культури
– Ми вирішили багато проблем, що сприяють продуктивній роботі. За допомогою спонсорів та міської ради придбали автобус, рояль, музичну та світлову апаратуру, дзеркала в танцювальний зал та сценічні костюми.
Але хочеться посилити інструментальний, світловий і краєзнавчий напрямки, створивши новий гурт і історично-краєзнавчий музей, якого немає лише у Носівці. У міському парку відкрити творчий простір «Світ на долонях», відновити літній кінотеатр, запровадити лазерне шоу. Адже без культури немає нації і душі народу. Надіюсь на розуміння, підтримку і допомогу влади та небайдужих людей після Перемоги, – резюмує Вячеслав Ворошилов.
А ентузіазму і настирливості йому не позичати. Як хотів Вячеслав Миколайович, аби духовий оркестр (засновником і художнім керівником котрого був понад 30 років Віталій Ємець, що грає на багатьох музичних інструментах і залучив у колектив всю свою сім’ю) став муніципальним на базі МБК. Таким він є у Козельці, де учасники – професійні артисти, отримують зарплату, місцева влада купила їм костюми та інструменти. А вони відпрацьовують концертами в різних масових заходах і звітними.
На жаль, Вячеслав Миколайович не знайшов підтримки влади. Тепер Віталій Ємець, керівник бобровицького духового оркестру, а його учениця Яна Іщук – носівського. Він мріє про те, щоб будинку культури повернули статус: комунальний заклад, який мають школа мистецтв і публічна бібліотека.
… Заходжу у будинок культури, немов у чарівний світ пісень, музики і танцю, що творяться для людей. Яка благородна місія їх виконавців. Цінуймо і допомагаймо їм. Вони того варті.
Микола Кохан