Двадцять шість завжди – на кожну дату…
Земна хода завершилась ударом…
І вітер дмухає на свічку, бо ж не свято…
І кожна мить тепер – відгомін Соледару…
Двадцять шість відтак – на кожну днину…
На кожен крок і погляд, мов набат…
Понад усе любив сім’ю – в ній Україну…
І вітер дмухає на свічку… Не до свят…
Пам’яті Артема Бредюка
24.12.1996-31.12.2022
Новий рік. Тендітні сніжинки м’яко сідають на пасмо сивого волосся. На кладовищі – тиша. Мати стоїть над могилою, умиваючись сльозами. Там, під синьо-жовтим прапором, навіки спочив її Артем. Герой, якому назавжди 26.
Цей біль не передати сльозами, не викричати чорним птахом із грудей. Він душить і не дає спати ночами. Клята війна ненависними пазурями вирвала з материнських рук її кровинку. Там, під Соледаром, обороняючи Україну від ворога, 31 грудня 2022 року поліг юнак, чиє життя було на злеті, – Артем Бредюк. Ось і роковини вже минули, а біль не вщухає. “Пробач, мене, Ангеле рідний мій. Не я тебе, ти мав мене ховати…”, – шепоче згорьована мати…
“…Ми народжуємо дітей для щастя, війна ж забирає їх у нас, приносить горе, біду, нещастя, – витирає слози мама Героя, Тамара Василівна.
Війна забрала життя нашого Тьоми, забрала його мрії, плани, майбутнє… Випалила чорним болем наші надії, розбила наші серця.
Рік. Перший рік твого життя пролетів, як одна мить. Рік без тебе здавався вічністю, час зупинився, хоч ми продовжуємо дихати, говорити, кудись іти, щось робити… Рік без тебе, без твоєї усмішки, голосу, без надії дочекатись твого: “Привіт, ма!”. Рік чорної пустоти.
Ти, синку, стільки не встиг зробити у своєму житті… А ми не встигли сказати тобі, як безмежно любимо, і, як гордимося тобою: був надійним сином і братом, вірним другом і побратимом, став чоловіком і героєм. Шукаю тебе у блакиті неба, у шелесті вітру, пташці, що стукає у вікно… Ти навіки з нами: у наших серцях, у наших думках, у наших ділах.
Вічна тобі пам’ять і вічне слава!”.
Спогади…
– Артем народився 24 грудня 1996 року в м. Чернігові. У 2004 році пішов до 1-го класу Вересоцької школи. Ріс надзвичайно добрим, справедливим, працьовитим. – згадує Тамара……………….. Любив природу, друзів і весь світ. Навчався він не найкраще, але завжди був упевнений у своїх силах, і недарма. Дуже любив першу вчительку Любов Іванівну, спеціально раніше виходив з дому, щоб зайти до неї і вже разом іти до школи. А коли у вчительки з’явився чоловік – сумував і по-дитячому ревнував…
Вдома у нас завжди була свіжа випічка. То, маючи комерційну жилку, Артем у школі приторговував нею, і заощаджував гроші. (Мама Героя тепло посміхається, – авт). Підріс, і став душею компанії.
Вступив до Ніжинського професійно-аграрного ліцею, згодом влився до лав Українського козацтва. Полк ім. Максима Кривоноса. У 2016 році працював за кордоном. у 2017 році – військова строкова служба в ЗСУ, якій він, до речі, не підлягав за станом здоров’я. Втім, якимось чином всі його хвороби було “списано”… Після демобілізації працював за кордоном, потім – менеджером з продажу в Ніжині. Знову за кордоном в Англії, приїхав – відкрив власну справу в Ніжині по пошиттю автомобільних килимків”.
З початком повномасштабного вторгнення Артем займався евакуацією ніжинських родин до Львова, служив у лавах тероборони, а потім добровольцем пішов до ЗСУ. 08.12.2022 з ротою вибув на Донеччину. У самісіньке пекло на землі.
Життя забрав Соледар
Був бій, рота наших захисників опинилася під артилерійським обстрілом. На випаленій землі поклали життя багато Героїв, серед них і ніжинці… Артем біг врятувати побратима. Та не встиг. Життя обох безжально забрав Соледар.
Бредюка було поранено в руку та вирвало третину сідниці. Побратими несли його більш, ніж 4 кілометри до евакуаційної точки. Часу дістатися до лікарні не вистачило. Артем сам наклав собі турнікет на руку й до останнього був при свідомості, але ж кров лилась і лилась… Страшенна крововтрата…
В ті чорні дні в Ніжині не було новорічної радості, в наше місто одна за одною чорним вороном прилітали похоронки. Деякі Герої так і залишалися на полі бою, ворог гатив безперестанку і не давав забрати тіла, їх розривало й мішало з землею, декого так і не знайшли…
Поховали 7 січня
-1 січня я вже знала, що Артем – безвісті зниклий, – говорить мама. – Так мені чомусь сповістили. Жевріла надія. Ми подали у розшук. Командир запевняв, що його немає у списках загиблих.
3-го січня побратими вислали синові речі й сказали телефоном, що щиро співчувають його загибелі. Я кажу, почекайте, хлопці, він зниклий, а не загиблий! А вони: “Вибачте, може, ми не так зрозуміли…”. А вже наступного дня я була в штабі, де мені показали фото загиблого з татуюванням на лівій руці… Це був Артем. І мій неосяжний біль на все життя.
5-го нам привезли сповіщення про загибель сина, а 7-го (Різдво за старим стилем) ми його поховали, а з ним надії, щастя і радість життя…
Сни, і син на хмаринці…
-Сниться мені моя дитина, – ділиться Тамара Василівна. Наснився 31-го, в день його загибелі. Я ж іще нічого не знала. Наснився, ніби стоїть біля мене. Я аж стрепенулася, кажу чоловікові, Артем біля мене був. А потім снився, ніби я в його кімнаті, а він у вікно з хмаринки заглядає. А ще напередодні похорону наснився купол такий світлий, великий, а з нього до неба йде зарево…
Артем збирався одружитися, але не судилося.
А ще був у Героя друг Артем Бублик. Уже на похороні він зізнався, що пообіцяв Артему, якщо з ним щось станеться, він теж піде до ЗСУ. Так і зробив… Пішов у Гвардію Наступу в ,,АЗОВ”. Відплату теж відправив… І зробив на руці таке ж татуювання, яке було в Артема.
Мама Артема Бердюка щиро вдячна побратимам сина, які виносили його з того пекла і з усіх сил намагалися врятувати життя!
На жаль…
Горить свіча пам’яті. Горить, допоки ми пам’ятаємо. І Всесвіт зігріває. Бо десь там, у ньому, неосяжному – душа Артема Бредюка. Світла і чиста, яким Герой був за життя. Прилітає до матусиного вікна і легеньким подихом вітру висушує сльози…
Вічна память Герою!… А побратими помстяться.
Підготувала Валентина Пильник