Різдво із заметілями та піснями під гармошку: ділиться спогадами 79-річна ніжинка

 

 

…Сучасна бешкетлива дітвора, яка ще ходить у садочок, поки що знає про сніжні зими із кучугурами та завірюхами хіба що з мультиків та картинок у книжках. Але ж вони були!.. “Ой, та морозні ж які, а холодні! – пригадує 79-річна ніжинка Лідія Андріївна. – Снігу намітало стільки, що по прочищеній доріжці, як по траншеї йшли, а з обох боків височіли “гори” по півтора метри. З паркану по сніговій гірці на санчатах з’їжджали!”.

Багато приємних спогадів гріють серце Лідії Андріївні Львовій довгими вечорами. Мало не до дрібниць пам’ятає з дитинства, як святкувала її родина Різдво Христове. Як трепетно чекали цього свята і дорослі, і малеча, і яке то щастя було зібратися гуртом, з чистими думками, з вірою в краще, за одним столом, великою родиною… Цими спогадами поділилася з нами.

На ковзанах – по Ніжин-озеру

“На Різдво вся наша родина збиралася у хаті моєї баби Оксенії. Баба та її чоловік, дід Йосип, жили, можна сказати, заможно, тримали свиней і корову. А ми з моєю мамою Наталією (нас, діток, було у мами п’ятерко) – бідніше… Та й батько наш, Андрій, загинув на фронті у 43-му… Мама дуже красива була! Три класи освіти мала, у 17 років вже заміж вийшла, пропрацювала охоронницею на консервному заводі. А щоб підзаробити, носила молоко до багатших людей, як хто купував, була свіжа копійчина…

Жили ми біля Ніжин-озера. Яке ж воно повноводне було! Не те, що зараз. Вода підходила до самісіньких наших воріт! Люди по ньому на човнах каталися і мені, малій, так кортіло, а мама не пускала… А от на ковзанах я вправно каталася!

Без молитви до столу не сідали

За тиждень до Різдва у баби Оксенії різали порося. Але м’яса і сала ніхто не куштував, всі дотримувалися посту і ховали продукти до  7 січня. Пам’ятаю, як пахло і мій братик просив щось м’ясне, але йому не давали. А 6-го, ввечері, за довгим дерев’яним столом збиралася вся родина. Готували 12 пісних страв.

Серед них були борщ з грибами і бобами, риба з Ніжин-озера, капуста квашена, огірки, помідори солоні, пиріжки з капустою… Із розпашілої печі діставала бабуся горщик з тушкованою картоплею, аж червоною, упрілою. І, звичайно, була кутя. Із власновирощеної пшениці, обдертої жорнами. Додавали в кутю родзинки, мед, мак, горіхи. Мак товкли в ступі. Смачно було…

Як починало вечоріти, нас, дітей, бабуся зазивала з ганку. Ми заходили в хату з долівкою-мазанкою, вкритою самотканими доріжками, в хаті тепло, натоплено… І сідали до столу.

Перед тим, як почати святкову вечерю, всі обов’язково молилися, промовляли “Отче наш”. Тоді першим куштував кутю дід Йосип, за ним баба, мати, словом, всі дорослі, а діти – останніми. Закінчували вечерю теж молитвою.

Дітворі баба Оксенія роздавала гостинці: цукерки було майже дивиною, то баба пекла фігурні пряники, загортала їх в газету і давала кожному в руки.

 

Обов’язково до Різдва в кожній хаті на покуті, перед іконами стояв дідух. Робили його ще влітку: зрізали сніп із зернами, невимолочений, обв’язували червоною стрічкою, прикрашали квітами.

Полотняна торба, повна пиріжків…

А як гарно колядували на Різдво! Парубки на гармошці грали, дівчата співали!

Колядували і хлопці, й дівчата. Гостинці складали у самошиті торбинки. І в мене така була, полотняна, бабуся руками пошила. Люди самі зазивали колядників, щоб ті жодну хату не оминули. Обдаровували горіхами, пиріжками, пряниками, нерідко і за стіл саджали, годували. А старші парубки, бувало, бешкетували: як де дівка незаміжна жила, то, як вияв симпатії до неї, зривали хвіртку і заносили її за 5 дворів… І таке було”.

У березні Лідії Львовій виповниться 80. Виростила сина Романа, має 7-літнього онука Тимофія. “Ой, таку колядку мені розказав!, – плескає в долоні жінка. – Всього побажав, і навіть, щоб коронавірусу не було!”.

Онуку розповідаєте, яким було Різдво у Вашому дитинстві?“, – запитую.

“Аякже! І сину розповідала. І до посту його привчила. Й сама майже все життя дотримувалась, поки хвороби не почали з’являтися”.

Поговорила – і ніби аж помолодшала. Світлі спогади. “Піду, бо стільки справ!”, – так ми і попрощались.

Спілкувалася Валентина Пильник

 

 

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *